МИ З ТАРАСОМ ЗВІРЯЄМО КРОК
У вівторок, 9 березня ц.р., біля пам’ятника батькові української нації Тарасу Шевченку, що знаходиться біля приміщення Бобрицької сільської ради відбулося врочисте зібрання із покладанням квітів та імпровізованим мітингом-реквіємом з нагоди відзначення 207 річниці з дня народження Великого Кобзаря.
Слово для виступу взяла Бобрицький сільський голова Олена Штефан. Вона ознайомила присутніх із коротким життєписом Тараса Григоровича Шевченка, а також відзначила, що він є найвизначнішим прикладом справжньої синівської любові до Вітчизни, рідного народу.
Свого часу Великий Кобзар писав:
«Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!»
Ці слова змушують душу тремтіти і щоразу надихатися на справи на благо рідного народу, Батьківщини. Мабуть, ніхто так не переживав, так не любив усім серцем свою Україну, як Тарас Шевченко. Окрім того, що він писав вірші про свою Батьківщину, малював різні куточки рідної землі, митець звісно ж цікавився культурою країни, в якій він народився.
Багато дослідників вважають, що саме завдяки творам Шевченка український народ усвідомив себе як окрему націю зі своєю власною культурою. Поет із такою гордістю писав про усі ті духовні цінності, традиції та побут українців, що вони не могли не відчути себе єдиним народом, таким не схожим на інших. Народом, який має свою історію, культуру, мистецтво та, звісно ж, свої права.
Без його імені не можна уявити нашої літератури, нашої культури, нашої країни. Його творчість невмируща. Життя Кобзаря можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську культуру та відкрив перед ними шлях у майбутнє. З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — то одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців.
Тарас Шевченко — це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Творчість його — це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами.
«І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!» - на 208-у році з дня народження поета ці слова для нас стали пророчими. Сьогодні ми з Великим Тарасом звіряємо крок і віримо, що прийдешнє покоління всієї України, нашого краю і, зокрема, нашої громади буде жити у великій, незалежній, суверенній, правовій і демократичній державі.
Текст, фото – Віра Загородня
