A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Бобрицька громада
Черкаська область, Черкаський район

ОСТАННІЙ З «МОГІКАН» НА ВУЛИЦІ ВИШНЕВІЙ У РАЙКУ

Дата: 15.04.2021 22:04
Кількість переглядів: 398

Якщо вас «дістала» цивілізація із своїм шаленим темпом і постійними стресами, нервовими перевантаженнями та всім іншим, що вона в себе вміщає, - час мандрувати… тишею вуличок селища Райок, що від Канева за півтора десятка кілометрів. «Тут чути, як пташина крилонька згортає і мишка при дорозі в кущику корінчика гризе», - самі собою напрошуються романтичні рядки. Тутешня тиша – ніби кисневий кисіль, в якому зупиняється плин часу. Вдихнувши чистого повітряного киселю, ніби розчиняєшся у ньому і вже нікуди не поспішаєш. Це те місце, де почуваєшся влитим у природу.

 

…Колишнє селище Райок – це поселення, де життя свого часу буяло всіма барвами молодості. За словами його корінного жителя Миколи Феофановича Кривуци, який сьогодні проживає на лівому кутку вулиці Вишневої один, як палець, колись тут у кожній хаті жили родини, було багато дітей, молоді. Сьогодні на все село зареєстровано аж… вісім жителів.

 

Мандруємо вулицею Вишневою. Починаємо з кутка, що праворуч. У краю вулиці – на стовпі гніздо лелеки. Поки що чи, може, вже на жаль, - пусте. Чи прилетять сюди ще літувати і чи принесуть з собою лелеченят для тих, хто тримається за оці рідні вулиці?

 

Самотньо стоять покинуті господи. Як доказ того, що тут нещодавно було повноцінне життя – розмальована криниця. Ніби дівчина в квітчастій сукні вибігла до шляху поглянути, чи ніхто до неї не поспішає? У наступному дворі – забиті дошками вікна. Може, все таки хтось планує сюди повернутися й жити?

 

Кущ калини при дорозі стоїть і з осені тримає плід – теж чекає господаря. Десь забарився, неборака.

 

…У Миколи Феофановича Кривуци життя у цьому тихому раю вимірюється тижнями – саме на вихідні до батька-дідуся-прадідуся навідуються донька з родиною із Канева. Тоді наповнюється хата дитячим щебетом, розповідями доньки й зятя про життя в місті. Тоді тішиться батькова душа, ніби відходить від лихо-спогадів про минуле:

  • Я народився тут, у Райку. Цієї весни вісімдесят було. Батьки були звичайними колгоспниками. Навчався в Лазірецькій школі, потім – у Курилівській. Пригадую, як у клубі в Лазірцях мені паспорт вручали. До речі, це нині наше прізвище Кривуца, а насправді ще до війни батько писався Кривуценко. Вся справа в тому, що у 1933 році він був головою місцевого колгоспу і по своїй доброті роздав людям по… 100 грамів (!) хліба, бо ж то був голодний рік. За оті грами він і поплатився тим, що його осудили і відправили до таборів. Звідти рідко хто вертався додому, а наш батько був серед тих улюбленців долі, які таки повернулися. Уже по війні, пригадую, він працював вагарем на прийманні і навантаженні зерна на плавзасоби, що перевозили зерно по Дніпру. Оті табори таки дали про себе знати, бо помер він рано – у шістдесят років. Мати працювала все життя в колгоспі різноробочою. Їй було 53, коли померла.

 

Після закінчення семи класів навчання у Лазірцях та Курилівці, Микола Феофанович здобув освіту водія в Степанецькому училищі. І та справа стала його улюбленою на все життя. Спочатку перші кілька років працював на будівництві Канівської ГЕС, а тоді перейшов до місцевого радгоспу імені Чапаєва, де до пенсії мотав на кермо свого ГАЗ-53 і робочі, і водночас – життєві кілометри.

 

  • Ось уже сім років, як пішла моя дружина Раїса Михайлівна засвіти, - відкриває душу вісімдесятирічний останній з «могікан» із вулиці Вишневої. – Мабуть, там разом із нашими двома синами, які у різні роки погинули в автомобільних аваріях у віці трохи більше двадцяти років. (Втирає росу на очах і сам про себе, ніби виправдовуючись: «Вітряно…»)

 

Дякує долі Микола Кривуца, що сьогодні складається все добре у дочки, у внуків та у правнучка Дениска. Свого часу діти-внуки здобули хорошу освіту, мають пристойну роботу у Каневі, а це значить – недалеко від батьківського дому. Чого ще йому бажати?

 

  • Яка справа для Вас стала улюбленою окрім автомобілів? – запитуємо.

 

  • Подобається будувати. У своїй господі все сам будував – сарай, саж для свиней, інші споруди. Коли сусіди просили і їм щось побудувати, то зголошувався залюбки – хай і людям служить моя праця.

 

…Удвох прошкуємо до рогу вулиці. Втішений увагою, мило посміхається Микола Феофанович Кривуца – один із восьми жителів Райка, якому є що і є кому розповісти про те, як треба жити на своїй землі – у злагоді з собою і людьми.

 

Текст, фото – Віра Загородня

   

    


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь