РОБОТА В СИСТЕМІ КООРДИНАТ ЛЮБОВІ ДО СВОЇХ ВИХОВАНЦІВ
Днями до Комунального закладу «Бобрицький ліцей» Бобрицької сільської ради надійшла приємна звістка: згідно з наказом Комунального навчального закладу «Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської обласної ради» від 16 квітня ц.р. перше місце в конкурсі на кращий електронний освітній ресурс - за кращу розробку веб-квесту із теми «Координати та вектори у просторі» виборола учитель математики Валентина Василівна Гончарова. Її колеги та вихованці одноголосні: вона, дійсно, своєю працею і любов’ю до своїх вихованців заслуговує лише хороших відзнак і похвали.
…Валентина Василівна в обумовлений час зустрічає нас на порозі школи. Посміхається. Щиро – як і її вихованці. Розмова з цією приємною жінкою ллється, ніби знайомство наше відбулося з десяток-другий літ тому – невимушено, спокійно і водночас зворушливо. Однозначно, так має бути у житті кожного – шана до вчителя, наставника, супровідника в лабіринтах науки має бути понад усе, адже ділячись із підопічними своїми знаннями, вони віддають частку свого серця, щоденної турботи, опіки. Це їхніми заповітами в майбутньому ми будуємо свій шлях серед людей, але вже без супровідників-учителів. Дякуємо потім за науку теплими спогадами. Але те все – потім, коли стаємо самостійними і починаємо навчати своїх дітей. А поки що…
- Розкажіть трішки про себе, Валентино Василівно.
- (Ніяковіючи і навіть соромлячись) Мабуть, нічого особливого. Народилася в селі Селище. Коли мені було півроку, родина переїхала до Бобриці. Отак всю решту років прожила тут.
- Де народилися, там і згодилися? – уточняємо.
- Можна і так сказати. Тут, у цій же школі навчалася і здобула середню освіту. Звідси пішла вступати до Черкаського педагогічного інституту (наразі – Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького). На фізико-математичний факультет.
Трішки знічено Валентина Гончарова розповідає, що і її мама, і старша сестра за фахом – медики. Віддати життя саме цій професії мріяла в дитинстві і менша сестра. Та ба! – життя таке непередбачуване. Хоча… це лишень так здається. А на момент закінчення школи своєї улюбленої учениці Валентини вчителька Бобрицької школи Марія Сергіївна Шапошник бачила в ній справжнє продовження саме династії бобрицьких вчителів-математиків, тому і запропонувала спробувати себе в цій царині. Отак і приросла, як та калина у народній пісні, Валентина Василівна на педагогічній ниві, куди прийшла працювати у серпні 1991 року. І нива та розпочалася із рідної Бобрицької школи.
За майже тридцять років із рук вчителя-класного керівника, або другої мами (як з любов’ю називають її колишні учні) випурхнуло із шкільного гнізда у власну подорож життям п’ять класів. Із теплотою і любов’ю згадує вона свій перший класний випуск. Дві її вихованки теж обрали фах педагога. Так, сьогодні в Бобрицькій школі успішно працює вчителем початкових класів її колишня учениця Ніна Білан. Багато років трудового життя віддала вчителюванню у початкових класах Бобрицької школи колишня учениця В.Гончарової - Людмила Постернак. Віддала перевагу серед широкого вибору професій саме математичному спрямуванню і її колишня вихованка Катерина Глушко. Багато хто з учнів поніс по життю математичну формулу Валентини Гончарової, обравши професії, де найбільше застосовуються саме математичні знання – теперішні бухгалтери, економісти. Серед них – теперішня Бобрицький сільський голова Олена Штефан, Тетяна Календюк і багато інших.
- Отак відразу всіх поіменно і не згадаю – їх, дійсно, багато. І всі наші вихованці – хороші, працьовиті і старанні люди, за виховання яких ні мені, ні моїм колегам не буває соромно, - роздумує вголос Валентина Василівна.
Разом із іншими колегами-педагогами Бобрицького ліцею тут радіють кожному успіху чи досягненню колишніх і теперішніх вихованців. Це природно – адже вчителі в більшій чи в меншій мірі дотичні до тих успіхів.
- Пригадую свою першу вчительку Любов Григорівну Бугайову, класного керівника Діну Михайлівну Максименко (нині – на жаль, покійні), вчительку фізики Ніну Миколаївну Ковмір. Вони по-справжньому в нас вкладали свою душу, любов, сіяли в дитячі душі розумне, добре, вічне, - говорить із вдячністю вчитель математики В.Гончарова.
Сьогодні вона працює класним керівником у сьомому класі. У їхній класній родині – дванадцять вихованців. Під час нашої розмови школярі заходять до класної кімнати, аби забрати речі і вирушати додому. Залишаються разом із нами Антон Хруленко та Данило Дубінський. Запитую: «Як справи, хлопці?» Вони відразу йдуть на контакт. Розмова вдається невимушена, відкрита, жвава: «Все гаразд. Хочемо послухати, про що ви говорите».
Розмовляємо з ними:
- Що можете сказати про Валентину Василівну?
- Вона хороша. Поважаємо її за людяність, справедливість. З нею цікаво.
- Щось можете пригадати із спільних заходів?
- Разом із класним керівником ми ходили кататися на санчатах. А ще варили кашу, брали участь у суботниках. Були неодноразово й інші цікаві та корисні заходи.
- Що б хотіли побажати своїй вчительці?
- Терпіння, здоров’я і подальшої праці саме в нашій школі.
Далі – запитання до Валентини Гончарової:
- Якими ви бачите своїх вихованців у майбутньому?
Відповідь враз готова:
- Найкращими! Вони такі чудові діти – живі, непосидючі, небайдужі, енергійні, беручкі. У мене в класі троє дівчат і дев’ятеро хлопців. Вони все встигають. Особливо хлопці полюбляють футбол. Наш вчитель фізкультури Олег Васильович Крячок зумів їм привити любов до занять спортом, особливо – до футболу. У своїх щоденниках вони червоним кольором позначають уроки фізкультури. Це тішить нас, як вчителів. Я намагаюся бути з ними нарівні. Ми, дорослі, часто вважаємо їх дітьми і, відповідно, починаємо себе вести нібито по-дорослому. Саме тоді ми відгороджуємося від них. Адже вони все розуміють. Вони щирі і відкриті. Особливо в цьому віці – коли справжня зрілість ще не настала, але розуміння звичайних речей уже сформоване повністю. Тож не варто вивершуватися над ними. Треба їх сприймати такими, як вони є – неповторними, цікавими, запальними, емоційними, іноді – мрійливими і вразливими водночас.
Про своїх колишніх вихованців Валентина Василівна може розповідати годинами. Не будемо зараз перераховувати поіменно – аби не виділити когось з-поміж великого загалу тих, хто несе й сьогодні по життю любов, що її дарувала улюблена вчителька. А вона, у свою чергу, всіх їх пам’ятає, завжди радо зустрічає, цікавиться життям-буттям, бажає успіхів.
Ось така вона – робота в системі координат любові до своїх вихованців вчителя математики Бобрицького ліцею Валентини Василівни Гончарової, а нині – ще й переможця обласного конкурсу на кращий електронний освітній ресурс, автора розробки веб-квесту на тему «Координати та вектори у просторі». Хай щастить Вашим вихованцям, шановна вчитель-переможець. Хай здоровиться й Вам, шанована у шкільному колективі і в селі Бобриця Валентино Василівно.
До речі. У конкурсі, в якому була визначена серед інших переможців і В.Гончарова, загалом взяли участь 722 педагогічних працівників області, які представили 528 комплектів (всього 4558 одиниць) електронних освітніх ресурсів із 38-ти районів, міст, об’єднаних територіальних громад області, 4-х спеціальних закладів освіти, 1-о закладу позашкільної освіти обласного підпорядкування.
Більша частина робіт представлених на Конкурс оформлена у вигляді електронних навчальних посібників та вебсайтів, наповнених інтерактивним навчальним матеріалом, який можна використовувати для роботи з учнями в синхронному та синхронному режимі – це відеоуроки, інтерактивні вправи-тренажери, інтерактивні плакати, скрайбінг-презентації, динамічні презентації, авторські відеоролики, тестові завдання, пазли, вікторини, кросворди, ребуси, онлайн-діаграми, інтерактивні ігри, інтелект-карти, лепбуки, онлайн-карти, інтерактивні віртуальні моделі, хмари тегів, віртуальні дошки, Qr-коди та інші інтерактивні цифрові ресурси.
Такі цифрові розробки можуть бути використані педагогами для організації дистанційного навчання, у підготовці до занять, як мультимедійний супровід до уроків та позакласних заходів, для закріплення та перевірки знань та умінь учнів, допоможуть педагогічним працівникам ефективніше та цікавіше організувати освітній процес.
Текст, фото – Віра Загородня
